Por la noche se llamaba a sí mismo. La voz estaba molesta, con una nota ofendida.
– ¿La conociste? Ella me hizo una escena así. ¿Quién le dio tu número?
Я слухала і наголошувала: перше запитання було «хто дав номер». Не “як ти”, не “що вона тобі сказала”.
– Андрію, – сказала я. – Я подаю на розлучення.
– Іро, ну почекай. Давай поговоримо.
– Ми поговоримо. У юриста за майном. Про решту не треба.
– Вона тебе налаштувала…
– Вона мене ні про що не просила. Я вирішила сама.
– Ти вирішила через те, що я… через цю історію?
– Ні, – сказала я. – Через те, що я залишилася сама раніше, ніж ти пішов. Просто не помітила.
Він замовк. Пауза була довгою, я слухала його подих і не відчувала нічого, крім втомленої ясності.
– Ти нічого не розумієш, – сказав він нарешті.
– Можливо. Але вперше за багато років я бодай знаю, чого не розумію.
Я поклала слухавку. Руки не тремтіли. Я посиділа ще хвилину, потім пішла на кухню і прибрала з полиці його кухоль, з яким він пив каву двадцять років. Не викинула, а поставила до шафи, у дальній кут. Нехай вирішить, що з нею робити, коли прийде по речі.
За тиждень надійшло повідомлення з того ж номера:
“Я йому все сказала. Він відповів, що ви налаштували мене, що це провокація. Я відповіла, що ви мене не налаштовували, ви просто відповіли на запитання. Ключі від помешкання я повернула. Гроші він віддає частинами. Не знаю, навіщо я вам це пишу.
Я довго дивилася на екран. Друкала «берегй себе» і прала: занадто мило, занадто схоже на співчуття, якого я не відчувала. Друкувала «удачі» і теж прала. Наприкінці написала:
«Дякую, що подзвонили».
Eso era cierto. Nunca me llamaría a mí misma. Y probablemente nunca me preguntaría qué había acordado soportar.
Al día siguiente, Marat trajo a la entrada mi pastel, el mismo con el que llegué a Kostya. Ponga silenciosamente en el banco y llame al intercomunicador:
- Il, hay abajo. Lo siento por tanto tiempo.
Bajé, tomé. La forma se lavó para brillar. Esa noche, horneé un pastel nuevo. No había albaricoques, solo manzanas. Lo comí solo en la mesa de mi lugar: frente a la ventana, de vuelta a la puerta.
Nadie dijo que tenía que cambiar.
